Кінець угоди про неконкуренцію. Як американські регулятори вирішили захистити працівників
Заборона у США угод про неконкуренцію дасть змогу працівникам заробляти більше й мати кращі умови праці та свободу у виборі місця роботи.
Звільнити рядового працівника
Федеральна торгова комісія США (FTC) планує заборонити угоду про неконкуренцію — non-compete. Це спеціальний вид угоди, який роботодавці укладають із працівниками. Він передбачає певні заборони для співробітників. До прикладу, угода про неконкуренцію може обмежувати співробітника або контрагента в одночасній співпраці з компаніями, які є конкурентами на ринку. Іноді таке обмеження впроваджують на певний період після звільнення. Проте у будь-якому разі угоди про неконкуренцію обмежують людей у працевлаштуванні — у виборі ними конкретного місця роботи, а почасти й цілого сектору чи напряму.
По-перше, FTC планує заборонити угоди про неконкуренцію. А по-друге, компаніям доведеться відмовитися від усіх наявних контрактів non-compete. Це означає, що вони муситимуть поінформувати своїх співробітників та підрядників про те, що старі угоди недійсні, а ті, хто їх укладав, вільні від будь-яких обмежень, накладених на них раніше.
Федеральна торгова комісія стверджує, що цей крок відкриє нові робочі місця для 30 млн американців, тобто майже 20% американських працівників. Інші дані Інституту економічної політики від 2019 року свідчать про те, що у США від 27,8% до 46,5% працівників приватного сектору уклали зі своїми роботодавцями угоди про неконкуренцію, тобто у разі заборони non-compete звільнення від зобов'язань отримають ще більше людей. А відмова від цих угод, за підрахунками FTC, дозволить збільшити дохід працівників на $300 млрд на рік.
Поки що складно сказати, чи стане реальністю пропозиція Федеральної торгової комісії, адже Торгово-промислова палата США виступає проти неї та готує судовий позов проти цього рішення.
Докладніше про non-compete: які обмеження затверджували такі угоди
Угода про неконкуренцію — це спеціальний контракт, який забороняє комусь працювати на конкурента або розпочинати конкуруючий бізнес. Такі обмеження стосуються не лише штатних працівників компанії, але й підрядників. Підрядники не можуть надавати послуги декільком учасникам одного сегменту ринку або компаніям, що мають споріднений бізнес.
До прикладу, роботодавець може заборонити працівнику три роки після звільнення працювати на конкурента чи створювати свою компанію, що може стати конкурентом роботодавця. Обмеження може виглядати як заборона відкривати власний бізнес у тому самому районі (із чіткими критеріями, наприклад, у радіусі 25 км від головного офісу автора угоди non-compete).
Угоди про неконкуренцію заборонені у деяких штатах. У Федеральній торговій комісії переконані, що ці контракти є величезною проблемою для звичайних працівників. Вони не лише зменшують конкуренцію, але й призводять до зниження заробітної плати на ринку та відсутності нового бізнесу, підприємництва та інновацій.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Навіщо у США існували угоди про неконкуренцію
Угоди non-compete запровадили насамперед для захисту бізнесу. У такий спосіб компанії боролися з переманюванням співробітників з боку конкурентів та власне з появою конкурентів, на яких могли б перетворитися їхні власні співробітники. Інша причина — захист конфіденційної інформації, що стосувалася як самих бізнесів, так і завдань, які вони виконували.
Угоди про неконкуренцію далеко не єдиний спосіб захисту роботодавця. Для захисту комерційних таємниць чи конфіденційної інформації компанії можуть просити своїх працівників підписати інший вид документа — угоду про нерозголошення. Закон про захист комерційних таємниць також дозволяє компаніям подавати позов проти будь-кого, хто неправомірно розголошує комерційні таємниці компанії.
Неконкуренція в ІТ-галузі: ринок розділився
Угоди про неконкуренцію в ІТ-секторі не такі масові, як в інших бізнесах, проте такі обмеження застосовують і тут.
Наприклад, у Каліфорнії, де розташовані штаб-квартири багатьох технологічних компаній, закон не дозволяє застосовувати угоди про неконкуренцію. Але там, де вони легальні, деякі технологічні компанії використовують їх у своїх інтересах. Штати Вашингтон і Нью-Йорк допускають угоди про неконкуренцію. Недавнє законодавство обмежило сферу дії угод про неконкуренцію у Вашингтоні, тут вони можуть стосуватися лише працівників із річною зарплатою, що перевищує $100 тис., або незалежних підрядників, які отримують понад $250 тис. Очевидно, що ці цифри стосуються розробників та інженерів.
Як приклад використання угод про неконкуренцію проти своїх співробітників можна навести судові позови від Amazon, Microsoft (штаб-квартира у Сіетлі) та IBM (головний офіс в Нью-Йорку) на своїх працівників.
У 2018 році IBM подала до суду на керівника відділу кадрів Ліндсей-Рей Макінтайр, після того як вона почала працювати у Microsoft на посаді директора з різноманітності у компанії. В IBM заявили, що Макінтайр мала доступ до «дуже конфіденційної та конкурентосприйнятливої інформації». Коментуючи свій позов, в IBM сказали, що «IBM має намір повністю забезпечити дотримання угоди про неконкуренцію Ліндсей-Рей — так само, як ми робимо це з усіма нашими вищими керівниками — для захисту нашої конкурентної інформації».
У 2011 році Microsoft подала позов проти колишнього генерального менеджера Метта Мішевскі, який пішов працювати у Salesforce, причому компанія змогла отримати рішення на свою користь. Суддя став на бік корпорації та заявив, що працівник не може працювати на аналогічній посаді у компанії-конкурента.
Надія Рогальська з компанії Railsware у коментарі для SPEKA нагадала гучний кейс порушення non-compete під час переходу на роботу від одного техногіганта до іншого.
«Я хотів би перепросити перед своїми колегами з Google за те, що зрадив їхню довіру», — саме так сформулював це у своїй заяві Ентоні Левандовський, фігурант гучної судової справи між Uber та Google. Він був одним із топінженерів у підрозділі Google Waymo, який працював над самокерованими автомобілями. Ентоні залишив компанію, заснував свій стартап Otto, що розробляв самокеровані вантажівки, та незабаром продав його Uber, посівши там одну з керівних позицій. Вочевидь технічна експертиза і знання про продукт у Левандовськи не виникли нізвідки. Суд став на бік Google та ухвалив, зокрема, що ексінженер має виплатити колишньому роботодавцеві $179 млн.
«Під час наймання та протягом 18 місяців після дати звільнення працівник не буде, прямо чи опосередковано, від свого імені чи від імені будь-якої іншої організації (наприклад, як працівник, агент, партнер чи консультант), брати участь або підтримувати розроблення, виробництво, маркетинг або продаж будь-якого продукту чи послуги, які конкурують або призначені для конкуренції з будь-яким продуктом чи послугою, що продаються, пропонуються чи іншим чином надаються Amazon, над яким співробітник працював або підтримував чи про який співробітник отримав конфіденційну інформацію».
Обмежувальні угоди для працівників: кейси українського ІТ
В українському ІТ-сегменті угоди про неконкуренцію застостовують рідше за традиційні NDA — угоди про нерозголошення.
Так, у компанії Quarks нам розповіли про застосування класичної схеми NDA / Non-Compete Agreement (угоди про нерозголошення та угоди про неконкуренцію). У Quarks не було кейсів, коли якась інформація десь з'являлась або ця ситуація загрожувала компанії: «Є певні розробки, які несуть цінність для нашої компанії і формують певну конкурентну перевагу. Однак просто взяти їх, скопіювати і спробувати використати деінде досить важко, це потребуватиме великих витрат. Тобто вірогідність, що таке відбувалося, наближається до нуля. Ми мали кейси, коли людина переходила до інших онлайн-дейтинг продуктів, однак нас більше цікавило, щоб людина не хантила наших людей до іншої компанії. Щодо проблеми використання наших розробок деінде, то таких випадків не було».
Проте бувають ситуації, коли в українських компаніях підписують non-compete. Це зазвичай стосується продуктових, а не аутсорсингових компаній.
Надія Рогальська, Legal Counsel у продуктовій студії Railsware розповідає: «Основою розвитку бізнесу Railsware є власні продукти, тому угода про неконкуренцію для нас важлива. Причина зрозуміла: це керування ризиками, зокрема, через те що люди можуть використати отриману внутрішню інформацію для створення конкурентних продуктів. Тому договори, які ми укладаємо для співпраці з фахівцями, містять положення non-compete. І, як показує наша практика, саме такі юридичні механізми можуть допомогти уникнути потенційних конфліктів.
Однак такі угоди не можна сприймати як «чорне-біле» і вважати їх утиском однієї сторони. Зазвичай у компаній та команд йдуть роки для накопичення експертизи та розуміння ринку для створення і подальшого розвитку продукту. У такому разі йдеться про мільйони доларів інвестицій.
Тож якщо хтось із команди вирішує скористатися цими знаннями для власного зиску, це ламає систему довірчих відносин і знецінює зусилля інших. У такому разі юридичні механізми non-compete справедливі. В ідеальному світі, де обидві сторони зацікавлені у конструктиві та поважають здобутки одна одної, такі угоди були б непотрібні«.
Майбутнє угод non-compete українського ІТ
Недостатня поширеність традиційних угод non-compete в українському ІТ-сегменті може бути пов'язана з більшою орієнтацією на аутсорс багатьох ІТ-компаній. Натомість продуктовий бізнес буде зацікавлений у таких контрактах або їх альтернативах для захисту не лише конфіденційної інформації та власних розробок, але й для того, щоб не виплекати власними руками конкурента у своєму сегменті ринку.
Надія Рогальська з Railsware впевнена, що «для частини продуктів альтернативою non-compete могли б бути патенти. Але для них потрібна унікальна новизна рішення, а процес їхнього отримання тривалий та потребує чималих інвестицій грошей і часу, а отже, доступний лише великому бізнесу. Тоді як non-compete захищає навіть ті продукти, щодо яких патенти ще не отримали або цього взагалі не можна зробити.
За розвитку продуктового напряму у вітчизняному IT важливість захисту розробок та інвестицій компаній буде збільшуватися. Можна говорити про те, що відповідні юридичні фреймворки ще будуть вдосконалюватися на практиці у різних режимах співпраці з ІТ-талантами. Якщо розумно підходити до таких угод, вони не стануть кайданами для спеціалістів і захистять інтереси бізнесу. Зокрема, варто обмежувати сферу застосування таких положень до того, що реально є потребою компанії. Умовно кажучи, не забороняти копірайтеру писати тексти деінде.
Оптимальним варіантом можуть бути «кастомізовані» положення про неконкуренцію, які будуть припасовані до конкретних позицій. Насамперед тих, де є найбільший доступ до бази знань та можливості розуміння повної картини функціонування бізнесу, ринку чи продукту — того, що може зекономити конкурентам значні інвестиції у власні дослідження«.
