Карликові планети на краю Сонячної системи виявилися живішими, ніж очікувалося
Космічний телескоп «Джеймс Вебб» дозволив вченим провести спектральний аналіз поверхні карликових планет Еріди та Макемаке, що знаходяться в поясі Койпера у зовнішніх областях Сонячної системи. Дослідники дійшли несподіваного висновку про те, що ці об'єкти набагато живіші з геохімічної точки зору, ніж можна було припустити. Про це пише Sciencedirect.

Раніше вважалося, що карликові планети в поясі Койпера, які відчувають дефіцит сонячної енергії, є неживими світами, що збереглися в незмінному вигляді з часів формування Сонячної системи понад чотири мільярди років тому. Але коли зонд «Нові горизонти» у 2015 році зблизився з Плутоном, на його поверхні виявились сліди нещодавньої геологічної активності, зокрема кріовулканізму.
Еріда і Макемаке мали трохи шансів похвалитися активною геохімією, оскільки вони менші за Плутон і розташовані ще далі від Сонця. Для порівняння, радіус Плутона становить 1188 км, а середня відстань від Сонця – 39 астрономічних одиниць (а.е.), тоді як Еріда має радіус 1163 км, але від нашої зірки віддалена на 68 а. А Макемаке при віддаленні від Сонця на 45,8 а. має радіус лише 715 км.
Підписуйтеся на наші соцмережі

Неймовірно, щоб такі об'єкти підтримували внутрішнє тепло. Для перевірки цього астрономи використовували телескоп «Джеймс Вебб». Вони провели спектральний аналіз поверхонь Еріди та Макемаке, щоб оцінити співвідношення дейтерію до звичайного водню, а також концентрацію різних ізотопів вуглецю. Оскільки на поверхні карликових планет міститься метан, спектр цих елементів вдалося отримати.
Виявилося, що і співвідношення дейтерію до водню, і пропорції різних ізотопів вуглецю свідчать про молодий метан, що покриває поверхню Еріди і Макемаке. Це означає, що метан має геохімічне походження з надр цих карликових планет, а не залишився у незмінному вигляді після їх утворення.

Таким чином, Еріда та Макемаке мали у відносно недавньому минулому або мають зараз розігріті ядра та потенційний рідкий океан під поверхнею. А за допомогою кріовулканів речовина з надр потрапляє на поверхню.
Подібні процеси відомі на деяких супутниках Юпітера та Сатурна, є підозра про наявність підповерхневого океану та кріовулканізму у місяців Нептуна та Урану. Якщо і для далеких карликових планет це не є дивовижним, то можна буде говорити про практично повсюдне поширення океанів у Сонячній системі. Навіть у її найвіддаленіших куточках.