Держава потребує 4,5 млн вакансій у наступні 10 років. Чи знайдуться робочі місця для айтівців
Ринок праці минулого року робив курбети, зростав або застигав залежно від обставин. Але вижив, і цього року почувається впевненіше, хоча довготермінові прогнози виглядають як гіпотези або сподівання: надто багато коефіцієнтів невизначеності є у робочих формулах.
Ринок праці в Україні та економічне відновлення
Попри невизначеність, глобальні стратегії розвитку ніхто не скасовував, особливо на державному рівні. Нещодавно Міністерство економіки України, Міжнародна організація з міграції (МОМ) та Міжнародна організація праці (МОП) провели семінар про стан ринку праці в Україні. На зустрічі обговорили, що ще до початку повномасштабного вторгнення Україні бракувало робочої сили.
За оцінкою Мінекономіки, протягом наступних десяти років Україні доведеться додатково залучити 4,5 млн співробітників на ринок праці. Потреби у робочій силі лише зростатимуть, щоб відповідати вимогам економічного відновлення.
Чи насправді збільшиться кількість вакансій у наступні 10 років
Підписуйтеся на наші соцмережі
На кожному з сайтів з працевлаштування є 75-85 тис. вакансій. Не завжди це нові вакансії, іноді це поновлення «старих» робочих місць, інколи плинність кадрів, тобто постійний набір на ті самі вакансії через незадоволення працівників умовами. До того ж деякі компанії публікують ідентичні вакансії на різних сайтах, подвоюючи їхню кількість.
Тож 4,5 млн вакансій за 10 років — майже поточна ситуація. Тобто залучення такої кількості додатково саме нових вакансій має подвоїти ринок нових пропозицій. За значно меншої кількості кандидатів, бо ми ж пам’ятаємо про внутрішньо переміщених осіб, людей, що виїхали за кордон або захищають батьківщину.
Добре це чи погано? Однозначної відповіді немає. З одного боку, вакансії, можливо, матимуть державні гарантії — стабільну білу зарплату, гарантію зайнятості тощо. Але ця гарантія може бути різною. Наприклад, якщо це робота з відбудови країни, а не заміна тим, хто виїхав і залишатиметься за кордоном, не завжди варто чекати на довготривалі контракти (будівельників, реставраторів тощо). Знов-таки потрібні будуть фахівці не всіх професій, та й ті, кого залучатимуть, теж матимуть різну кількість вакансій.
У яких проєктах будуть корисними айтівці
Нестача фахівців — це найголовніша проблема, що існувала до повномасштабної війни. Зараз вона актуалізувалася і, враховуючи поточну демографічну ситуацію, не втратить актуальності ще довго.
Окрім оптимізації поточних обов’язків, існує ще кілька варіантів ліквідації дефіциту фахівців. Це трудова міграція або автоматизація діяльності, аби зменшити «людське» навантаження на виробничі процеси.
Можливо, автоматизація дозволить зменшити кількість вакансій завдяки заміні фахівців на механізми або алгоритми. І тут не обійтися без айтівців.
Окремий важливий напрям — автоматизація виробництва зброї та розроблення нової зброї та програмного забезпечення.
Ще один варіант — створення сервісів: від адміністрування віддаленої роботи до фінансових інструментів, що дозволять українцям за кордоном долучатися до проєктів.
Також важливо створити бази контенту щодо воєнних злочинів для трибуналу та репарацій. А отже, має бути комплексне рішення, що дасть змогу збирати, зберігати, опрацьовувати та адмініструвати великі обсяги різноманітних файлів — текстів, таблиць, сканів, фотографій, відео- та аудіоконтенту. Для цього будуть потрібні ті, хто працює з даними.
Теж нагальною є імплементація найкращих онлайн-практик з психологічної допомоги. Наявна кількість психологів, попри зростання, буде недостатньою для тих, хто потребуватиме допомоги.
Звісно, не за все це держава готова братися у наступні роки. Не всі вакансії для таких проєктів будуть у форматі «роботи на державу», найімовірніше це буде партнерська співпраця. Тому існують певні ризики — необхідність шукати донорів та гранти, ризик втрати провідних фахівців.
Ми поки що гадки не маємо, скільки часу знадобиться для завершення війни, яким буде економічний стан, скільки людей виїде з України після перемоги, скільки повернеться. Саме це змушує нас малювати майбутнє найширшими мазками, але водночас бути готовими до нього.
А як ви думаєте, де чекають айтівців у наступні кілька років після закінчення війни?
