Чому російські заколоти приречені на поразку

Дивний демарш ПВК «Вагнер» та її ватажка Євгенія Пригожина під пафосною назвою «Марш справедливості» завершився за день. Хоча у росії є незадоволення політичними елітами, а у історії не бракує бунтів, переважно революції залишаються невдалими. Розповідаємо, чому сподівання на падіння влади путіна малоуспішне та пропонуємо невеликий історичний екскурс бунтів на болотах від видання The Page. 

Як путіну вдається утримувати авторитарну владу

Видання foreign affairs проаналізувало, як авторитарні режими в усьому світі утримували владу, та долю їхніх лідерів. Автори пишуть, що диктатори рідко втрачають владу під час війни, яку вони розпочали. 

Автори стверджують, що існує лише одна подія, здатна спровокувати суттєві зміни в росії. Це перемога України. Тріумф Києва у війні підвищує ймовірність, хоч і незначну, того, що путін буде змушений піти з посади, створюючи можливість для нового стилю російського правління. Поразка росії у війні може посилити тиск знизу вгору, необхідний для повалення режиму. Такий розвиток подій несе ризики насильства, хаосу і навіть можливість появи більш жорсткого уряду в кремлі, але він також відкриває можливість більш обнадійливого майбутнього для росії та її відносин із сусідами та Заходом.

Стійкість путіна пояснюється створенням у росії того, що політолог Мілан Сволік називає «усталеною автократією», в якій чиновники режиму та політичні й економічні еліти повністю залежать від лідера та інвестують у підтримку статус-кво, від якого вони отримують вигоду. Що довше такі автократи перебувають при владі, то менша ймовірність, що їх усунуть інсайдери режиму.  Консенсус серед урядовців щодо необхідності використання репресій для підтримки стабільності, як зараз повною мірою проявляється в путінській росії, ще більше зменшує ймовірність того, що лідера буде усунено проти його волі.

Топ-10 революцій і заколотів у росії під час війн

Повстання Болотникова (1606-1607)

Від початку XVII століття у росії триває період під назвою смута — боротьба за царський престол між кількома претендентами, ускладнена війною з Польщею. У кремлі тоді перебував Василій Шуйський, що сів на престол після убивства попереднього царя Димитрія (більш відомого як Лжедмитрій І).

Влітку 1606 року на Чернігово-Сіверщині, яка була у складі росії, почалося повстання проти Шуйського, щоб відновити владу начебто дивом уцілілого Димитрія. Під проводом Івана Болотникова ополченці кілька разів перемогли урядові війська, оточили москву, але не змогли її взяти. Влітку наступного року військо Болотникова розбили і полонили.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Мідний бунт (1662)

Через тривалу полько-російську війну росії бракувало грошей, тож уряд царя Алєксєя Михайловича додумався випускати мідні монети замість срібних. Це, зрозуміло, спричинило величезну інфляцію. 

У липні 1662 року натовп зубожілих містян вирушив до царської резиденції, щоб покарати ініціаторів реформи. Стрільці убили приблизно тисячу протестувальників, заколот затих, але за рік карбування мідних монет припинилося.

Повстання Булавіна (1707-1708)

Цей бунт відбувся під час важкої для росії Північної війни. Вона викликала посилення тиску на селян, що призвело до масової втечі на Дон. У липні 1707 року почалися рейди з виявлення цих людей. Одним із головних правил козацького устрою було «З Дону видачі немає». Це означало, що кожен, хто поселився на території Донського війська, отримував тут прихисток. 

У відповідь бахмутський сотник Кондратій Булавін перебив росіян. Наступного року донські та запорізькі козаки воювали проти царських військ від Азова до Саратова, але зазнали поразки.

Пугачовщина (1773-1775)

Це повстання швидко переросло у громадянську війну, оскільки з 1769 року росія перебувала у стані війни з Османською імперією. Покріпачення селян, тиск на уральських козаків та пригноблення корінних мешканців спричилили виступ Ємельяна Пугачова.

Найбільшим успіхом повстанців було захоплення третього за розмірами міста росії Казані. Але після укладення миру з Туреччиною на Волгу вирушили регулярні війська і пугачовців розгромили.

«Кривава неділя» і революція 1905 року

1904 року росія розпочала війну проти Японії за сфери впливу в Китаї та Кореї. За півтора року росія зазнала кількох принизливих поразок на суші, а 1905 року на морі, зокрема втратила весь флот у Цусімі.

9 січня того ж року у Петербурзі розстріляли мирну маніфестацію робітників. Після цього по всій країні прокотилися виступи. Наслідком революції стало впровадження парламенту, але вже у 1907 році більшість громадських прав скасували.

Революція 1917 року

Перша світова війна швидко виснажила російську імперію. Нестача боєприпасів призвела до колосальних втрат на фронті, а хліба — до голодних бунтів. 

Генерали звинувачували Ніколая ІІ  у воєнних невдачах і змусили зректися влади. Однак тимчасовий уряд з правих і лібералів не контролював ситуацію — численні ліві через мережу рад запровадили двовладдя. Селяни, які становили більшість мобілізованих, під впливом більшовицької пропаганди («землі та миру») тікали з фронту. 

У жовтні більшовики повалили тимчасовий уряд, оскільки вибори до Установчих зборів принесли перемогу їхнім конкурентам — есерам. Це єдина успішна революція, але врешті до влади прийшов ще більш диктаторський уряд. 

Антибільшовицькі повстання

Через політику воєнного комунізму і впровадження продрозкладки більшовики мусили гасити бунти вже проти них самих. У червні виступили ліві есери, які намагались продовжити війну Німеччини проти росії. Згодом боролись проти власного «отамана» Івана Сорокіна та есера Олександра Антонова на Тамбовщині.

Останнім значним збройним виступом став Кронштадтський бунт, у якому проти диктатури більшовиків виступили матроси Балтійського флоту. Очолював їх матрос Степан Петриченко. Кронштадт узяла регулярна армія, але тисячам повстанців пощастило врятуватися у Фінляндії.