Чи можна відродити завод «Електронмаш»?
29 травня Фонд державного майна запланував провести аукціон із продажу київського заводу «Електронмаш». Стартова ціна активу — 61,3 млн грн, а до пакета, запропонованого інвесторам, входять не лише залишки заводу, а й стара база відпочинку в Чернігівській області на березі Десни.
Було би доречно базу відпочинку приватизувати окремо, бо пакет «колишні цехи + база відпочинку» не виглядає органічно. Базу відпочину міг би розвивати профільний інвестор у галузі туризму, тоді як нерухомість у Києві — це вже історія не про туризм, а про щось інше.
Чому збанкрутував «Електронмаш»
Мої батьки пропрацювали на заводі «Електронмаш» по 20 років кожен, тому його історія — це й історія моєї родини. Заводчани частенько заходили до нас додому на обід чи вечерю поспілкуватися, випити пива. Виробничі розмови були типовим жанром наших домашніх бесід на кухні: скарги батька на радянську та пострадянську бюрократію, мамині скарги на невисоку зарплату та примушування начальника бути донором крові за медаль із недорогого металу. Згодом цей статус донора додасть матері до її пенсії аж 150 грн, а крові вона здала чимало.
«Електронмашем» керувало промислове міністерство напряму з москви, тому генеральний директор заводу спілкувався з московським чиновництвом про розвиток виробничих ліній. Первинною спеціалізацією підприємства були так звані електронно-обчислювальні машини — промислові комп'ютери, які проєктував переважно Інститут кібернетики Київського університету під проводом професора Глушкова. Вже у 1990-тих «Електронмаш» починає виробляти персональні комп'ютери «Пошук», що були більш простою копією комп'ютерів IBM і призначалися не лише для ігор, але й для базового програмування мовою Basic.
Інфляційна криза, маркетингові помилки та бюрократичність керівництва заводу на чолі з гендиректором Віктором Мовою призвели до того, що стійкий попит на комп'ютери «Пошук» так і не сформувався, а тому завод зазнав збитків. Щоб повернути собі прибутковість, Мова наказав почати виробляти на конвеєрних лініях «Пошуку» касові апарати типу «Елка» з паперовими чеками та можливістю програмувати фіскальні звіти. У 1995 році Верховна Рада ухвалила закон «Про оподаткування прибутку підприємств», а касові апарати «Елка» з'явились як реакція на цей закон, щоб спростити облік виручки у торговельних мережах України. Крім касових апаратів завод виробляв кулькові ручки з наявного пластику.
Касові апарати продавалися значно краще, але й тут виникли імпортні конкуренти, наприклад, Olivetti. Якось, будучи старшокласником київської школи, я відвідав оселю директора заводу з маркетингу Миколи Очканя. Він мешкав у приватному будинку на західній околиці міста, а кімнати у будинку були чомусь завішані плакатами популярного тоді російського рок-гурту «ДДТ». Очкань розповів, що хоч і закінчив спеціальний курс із маркетингу, однак так і не розуміє до кінця ані своїх посадових обов'язків, ані, як говорили заводчани, фронту робіт.
Поступово «Електронмаш» збанкрутував. У нульові на його території з'явився торговельний центр Promenada Park, а від заводу лишилися тільки юридична особа та відділ пенсійного забезпечення, щоб колишні заводчани могли ходити сюди по довідки. Двоє-троє охоронців продовжували сидіти на прохідній, а мінімум працівників та працівниць мляво ходили порожніми цехами колись відомого промислового підприємства.
Що чекає на «Електронмаш»
Хочу поставити запитання: чи реально відродити завод саме як виробництво? Мені здається, 9 із 10 інвесторів, що розглядають купівлю підприємства, хочуть просто придбати його задешево, зруйнувати старі будівлі та побудувати тут черговий ЖК на кшталт «Перлина пострадянського капіталізму» — з іпотечними кредитами та, як завжди, відсутністю парків, шкіл та дитячих садків поруч, але із гамірною та загазованою кільцевою дорогою.
З екологічних причин я би не радив будувати на території «Електронмашу» житло: дихати тут важко, трафік на кільцевій дорозі дуже щільний. Чимало тутешніх мешканців скаржаться на хронічний кашель та нежить, бо дихається на західній околиці Києва важкувато навіть для людини зі здоровими легенями та бронхами.
Саме тому цікавіше було би спробувати відродити «Електронмаш» саме як виробництво, хай і невеликих масштабів. Чому б не почати з кулькових ручок? Я регулярно купую кулькові ручки і хочу наголосити, що більшість із них зараз вкрай низької якості, писати ними некомфортно. Отже, місце на ринку є, якщо не припускатися маркетингових помилок, як у 1990-тих.
Замість касових апаратів можна було би виробляти термінали для прийняття банківських платіжних карток, що їх використовують торговельні мережі. Такий термінал потрібен і в магазині, і в ресторані, і в кав'ярні, і в громадському транспорті. Зараз на цьому ринку домінують китайські термінали Verifon, що показали себе не дуже добре під час російських кібератак на українську банківську систему в перші місяці війни.
Цих двох позицій — кулькових ручок та платіжних терміналів — вже було би достатньо, щоб створити робочі місця та вивести «Електронмаш» у прибуток. А ще можна виробляти банкомати, гаджети для обліку виручки, що їх використовують у пунктах торгівлі валютами. Це теж непогана ніша: будь-який банк потребує банкоматів, а придбати їх на ринку — то ціла проблема.
Тож хочу підсумувати: відродити виробництво на «Електронмаші» можна, було би бажання це зробити. Бо черговий ЖК, відверто кажучи, Києву зараз не потрібен: порожніми стоять уже побудовані житлові комплекси, бо через економічну кризу попит на квартири у столиці суттєво зменшився. А от робочі місця, грошові потоки, промислові товари Києву та Україні потрібні. Будемо уважно спостерігати за приватизацією.
