Чи мають серійні вбивці унікальний інстинкт та чи можуть допомогти слідству?
Чи допомагають слідчим упіймані серійні вбивці?
Образ Кларіс Старлінг у «Мовчанні ягнят», яка «шепоче» Ганнібалу Лектеру про співпрацю у розслідуванні, захоплює. Але, на жаль, це здебільшого програшна стратегія. Серійні вбивці, які дали такі поради, справді розв’язують головоломки, але здебільшого про себе.
Серійний убивця Тед Банді хотів допомогти у справі убивці з Грін-Рівер у 1984 році. Команда детективів із Сіетла поїхала до нього у в’язницю у Флориді, щоб почути, що він скаже. Він читав деякі звіти та висловлював свої думки, але здебільшого черпав ідеї з власних злочинів.
Детектив Роберт Кеппел використовував почуття гордині у Банді, щоб зібрати інформацію про нього самого. Злочинець не допоміг ідентифікувати чи зловити убивцю з Грін-Рівер, якого спіймали лише у 2001 році за допомогою аналізу ДНК.
Так само «Вбивця з коробкою інструментів» Рой Норріс не запропонував ефективний спосіб упіймати Білла Боніна на прізвисько «Вбивця з автостради». Норріс катував, а потім убив п’ятьох молодих жінок у 1979 році разом з Лоуренсом Біттекером.
Вони, як і «Вбивця з автостради», спершу підвозили своїх жертв автостопом, не завдаючи їм шкоди, щоб викликати довіру та вивчити маршрут. Норріс уклав угоду про співпрацю зі слідством, тож сказав детективам, що «Вбивця з автостради», ймовірно, мав партнера і подорожував у фургоні з розсувними дверима (як і він), щоб полегшити викрадення, наперед плануватиме, куди він викине тіла. Хоча йому вдалося вразити детективів, його ідеї не допомогли. Спіймати його вдалося через одного із багатьох спільників Боніна, який привів до нього поліцію.
Чому слідство співпрацює із серійними вбивцями?
Поняття особливої проникливості у злочинців, ймовірно, пов’язане з новаторською як для XIX століття роботою французького патологоанатома Александра Лакассаня, який закликав ув’язнених злочинців писати «кримінальні автобіографії». Він сподівався дізнатися, чи народилися вони зі злочинним характером, чи на них вплинули зовнішні чинники.
Щотижня Лакассань перевіряв зошити в’язнів. Так він дізнався, що багато насильників мали у сім’ях випадки насильства, злочинної поведінки, важких хвороб. Лакассань допоміг зрозуміти, що на рівень злочинності впливає багато складних умов.
У 1980-х агенти відділу поведінкових досліджень ФБР створили власну колекцію кримінальних автобіографій. Роберт Ресслер та його партнер Джону Дуглас відвідували місцеві в’язниці, щоб опитати злочинців.
Він думав, що якщо вони зможуть розробити протокол запитань й отримати детальні відповіді, то створять базу даних про риси та поведінку, спільні для таких злочинців. Вони сподівалися зібрати інформацію про те, як планувалися та здійснювалися вбивства, що вбивці робили після цього, які у них були фантазії та що вони робили перед наступним злочином.
Серед опитаних були відомі маніяки Едмунд Кемпер, Джером Брудос і Річард Спек. Із розмов з ними агенти дізналися про такі речі, як мотиваційна роль сексуальних фантазій, рівень залежності, самовиправдання та те, як може розвиватись стиль та типовий сценарій скоєння злочинів. Однак нотатки спійманих злочинців не принесли фактичної користі для жодного з відкритих розслідувань.
Чому маніяки працюють у Голлівуді та чи корисні їхні консультації
Десятиліттями пізніше телевізійний серіал «Темні розуми» запросив серійних убивць Кіта Джесперсона (кодове ім’я Ворон) і Джоела Ріфкіна (кодове ім’я 13) висловити свою думку щодо кількох серій про нерозкриті вбивства.
Журналіст-розслідувач М. Вільям Фелпс і кримінальний профайлер Джон Келлі представили подробиці справи. Фелпс наполягав, що «через вісім епізодів 13 став справді неоціненною частиною, оскільки він дав розуміння, яке ніхто інший не міг дати», однак журналіст Девід Хінклі для New York Daily News писав: «Головне розчарування полягає в тому, що 13, схоже, не має розуміння, яке би різко відрізнялося від того, що показали інші психологічні профайлери у схожих телепрограмах».
Серед справ, щодо яких консультував Ворон, був Original Night Stalker, який тероризував Каліфорнію від середини 1970-х до середини 1980-х років, вчинивши 50 зґвалтувань і 10 убивств. Інноваційний метод генеалогічної ДНК розкрив справу у 2018 році і дозволив арештувати Джозефа ДеАнджело. Натомість ніщо з того, що сказав Ворон у 2012 році під час виходу серіалу, не було ані необхідним, ані достатнім, ані суттєво корисним для розслідування цієї справи.
Чи всі серійні вбивці однакові
Що більше ми дізнаємося про серійних убивць із досліджень, то менша ймовірність того, що будь-який злочинець матиме виняткове розуміння інших убивць, і дедалі менш ймовірно, що правоохоронці надаватимуть їм повну інформацію про справу.
Навіть якщо кілька обраних злочинців мають цінну інформацію, з того, що ми бачили досі, навряд чи це те, що може запропонувати лише вбивця.
