Через поразки на Чорному морі росія втрачає статус морської держави
Війна росії проти України триває переважно на суші та у повітрі й супроводжується ракетними атаками на цивільну інфраструктуру. Однак не менш важливі події війни також відбуваються на воді. У боротьбі за контроль над Чорним морем росія зазнає приголомшливої поразки. Наслідки цих подій виходять далеко за епіцентр бойових дій, адже це обмежує здатність росії поширювати свою владу та захищати торгові інтереси. Та водночас призводить до зростання співпраці рф з Китаєм.
Програна блокада
Геополітика схиляється до дещо спрощеної ідеї морських та сухопутних держав. Такі мислителі, як британський геополітик Гелфорд Маккіндер чи американський теоретик Альфред Теєр Махан, визначали морські держави як країни, що мають риси демократичного лібералізму та вільної торгівлі. А сухопутні сили часто зображувалися як деспотичні та мілітаристські.
Хоча такі узагальнення історично використовувалися для демонізації ворогів, досі існує надумана тенденція ділити світ на сухопутні та морські сили. На думку Коліна Флінта, професора політології Університету штату Юта, цей поділ дає нам хибне уявлення про прогрес росії у війні з Україною. У своїй книзі «Близькі та далекі води: геополітика морської сили» він каже, що у морських країн є дві проблеми: вони повинні намагатися контролювати частини моря відносно близько до їхніх берегових ліній або їхні «близькі води», тим часом ті, хто має на це здатність і бажання, намагаються насадити свою владу та вплив у «далеких водах» через океани, які є узбережжями інших країн.
Чорне море — це щільно замкнуте й відносно невелике море, яке охоплює прибережну територію певних країн. Контроль над прилеглими водами Чорного моря оскаржувався протягом століть і зіграв свою роль у російсько-українській війні.
Захоплення росією Криму в 2014 році дозволило їй контролювати морський порт у Севастополі та інші важливі порти. Те, що було прибережною територією України, стало де-факто економічною зоною росії. Контроль цих прилеглих вод дав змогу росії порушити торгівлю України, особливо експорт зерна до африканських країн.
Але дії росії були зірвані. Передусім завдяки співпраці Румунії, Болгарії та Туреччини, які дозволити прохід вантажних суден через їхні територіальні води, а потім через Босфор у Середземне море. Використання Україною територіальних вод інших країн дало змогу експортувати від 5,2 млн до 5,8 млн тонн зерна на місяць у першому кварталі 2024 року. До повномасштабного вторгнення цей показник був вищим — 6,5 млн тонн на місяць, але все одно це суттєвий успіх у порівнянні з 2 млн тонн влітку 2023-го, до створення зернового коридору.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Небажання росії зіткнутися з наслідками нападу на кораблі у територіальних водах країн НАТО означали, що Україна все ще могла отримати доступ до «далеких вод» для економічної вигоди та підтримувати українську економіку на плаву.
(Не)морська держава
Крім того що росія не змогла зірвати український експорт, вона також втратила значну частину свого Чорноморського флоту. З лютого 2022 року, використовуючи морські дрони, Україна атакувала російські кораблі та скоротила російський ЧМФ, потопивши приблизно 15 кораблів, зокрема крейсер «Москва» і великі десантні кораблі, та пошкодивши багато інших. Решта з 36 кораблів у складі ЧМФ переважно не дислокуються у Севастополі, вони перебазувались у Новоросійськ — базу у східній частині Чорного моря. Вони не можуть ефективно функціонувати у прилеглих водах, які отримала росія після захоплення Криму.
Військово-морські невдачі росії є лише підтвердженням тенденції. Історично росії складно було будувати гегемонію на морі, тому вона переважно зосереджувалась на захисті прибережних вод.
Наприклад, у 1905 році росія зазнала нищівної поразки у битві під Цусімою, коли втратила 2/3 ескадри Тихоокеанського флоту, а 90% її особового складу були знищені або інтерновані.
Під час Першої світової війни російська імперія мусила співпрацювати з британським Королівським флотом, щоб обмежити німецьку торговельну діяльність у Балтійському морі та турецьку у Чорному морі.
Під час Другої світової радянський союз покладався на матеріальну підтримку союзників, а його флот здебільшого заблокували у портах Балтійського та Чорного морів. Багато кораблів підвели ближче до портів, а їхню зброю знімали для переобладнання у наземну артилерію.
Під час холодної війни радянський союз будував швидкохідні ракетні катери та кілька авіаносців. Та його вплив у далеких водах покладався на підводні човни (які використовує і зараз для ракетних атак). Основною метою радянського Середземноморського флоту було не допустити проникнення НАТО у Чорне море, але зараз кораблі, які базуються у порті Тартус (Сирія) переважно рухаються в обхід — з Балтійського моря.
Зближення з Китаєм
Через серйозні втрати у військовій силі та опинившись у слабкій позиції у своїх ближніх водах, росія може спробувати реалізовувати свої інтереси через співпрацю з Китаєм, який сам інвестує значні кошти у морський потенціал на далеких водах.
Свідченням цієї співпраці є спільні військово-морські навчання у Південнокитайському морі в липні 2024 року. Ван Гуанчжен з Південного театру військово-морських сил Народно-визвольної армії Китаю сказав про навчання, що «спільне патрулювання Китаю та росії сприяло поглибленню та практичній співпраці», а також що навчання «ефективно розширили здатність обох сторін спільно реагувати на загрози морській безпеці».
Росія може допомогти Китаю захистити його північні територіальні води та забезпечити доступ до морських шляхів через Північний Льодовитий океан — арена, що стає дедалі важливішою, оскільки глобальні зміни клімату зменшують перешкоди, створювані морським льодом.
Попри це росія виступає у позиції «молодшого брата». Стратегічні інтереси москви підтримають лише у тому разі, якщо вони збігатимуться з китайськими інтересами. Щобільше морська сила — це проєкція влади для економічної вигоди. Китай, ймовірно, використовуватиме росію, щоб допомогти захистити свій поточний економічний вплив у далеких водах Африки, Тихого океану, Європи та Південної Америки, але навряд чи поставить під загрозу ці інтереси заради російських цілей.
Росія має економічні інтереси у далеких водах, особливо в Африці на південь від Сахари. Це доповнює зростальну військово-морську присутність Китаю в Індійському океані для забезпечення його власних глобальних економічних інтересів. Але співпраця все одно відбуватиметься за бажанням Китаю.