Базові відсотки: спосіб запобігти стереотипному мисленню — уривок із книжки «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко»

Сьогодні людство досягло неймовірного технологічного і наукового розвитку, але водночас, схоже, втратило розум. Як може вид, який менш ніж за рік створив вакцину від Covid-19, вірити у фейкові новини, теорію змови та шарлатанство? Можливо, від природи ми просто ірраціональні?

Пінкер у своїй книжці «Раціональність», що вийшла українською у видавництві «Лабораторія», безжально відкидає це твердження та доводить, що і в примітивних племенах, і в технологічно найрозвиненіших містах люди народжуються розумними та раціональними.

Людство просто забуло про переваги потужних інструментів міркування, які ми відкрили протягом тисячоліть: логіку, критичне мислення, імовірність і причиново-наслідкові зв'язки.

Ми боїмося змін, тому весь час робимо неправильні висновки, покладаючись на звички та інтуїцію. Та насправді раціональність є лише способом отримати те, чого ми хочемо. Саме вона веде нас до найкращого вибору та допомагає цьому світові не скотитися у хаос.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Правило Баєса, або теорема Баєса, — це закон імовірності, який керує силою доказів, тобто вказує наскільки нам переглянути свої ймовірнісні міркування (змінити думку), після того, як ми дізналися новий факт чи отримали новий доказ.

Чимало раціоналістів вважають, що належно оцінивши Баєсове правило — нормативну модель, на яку здебільшого не зважають у повсякденному мисленні, ми дамо чи не найпотужніший поштовх раціональності суспільства. За останні десятиліття значення баєсівського висновування суттєво виросло у всіх галузях наук. І хоч мало нефахівців чули і можуть його пояснити, його вплив виявляється у модному терміні «апріорне» — одній зі змінних у теоремі Баєса.

Канеман і Тверські виділили головну помилку в нашому баєсівському висновуванні: ми нехтуємо базовим відсотком, який зазвичай найкраще прикидає апріорну ймовірність. У проблемі з встановленням діагнозу позитивний результат тесту (правдоподібність) затуманює нам мозок і змушує забути, наскільки хвороба рідкісна серед населення (апріорне).

Двійця пішла далі й припустила, що ми взагалі не вдаємося до баєсівського висновування. Натомість оцінюємо вірогідність, що зразок належить до категорії, на основі репрезентативності: наскільки він схожий на прототип або стереотип категорії, яку ми ментально уявляємо як розпливчасту родину з перехресними подібностями. Зазвичай, хворий на рак отримує позитивний результат тесту. Ми навіть не замислюємось, наскільки поширений рак і як часто трапляється позитивний діагноз. (Коні, зебри — один біс.) Як і евристика доступності з попереднього розділу, евристика репрезентативності — це практичне правило, яке мозок застосовує замість математичних розрахунків.

Тверські й Канеман продемонстрували нехтування базовим відсотком експериментально. Вони розповіли учасникам про аварію з таксі, яке зникло з місця пригоди. У місті працюють дві компанії: «Зелене таксі» володіє 85 відсотками машин, а «Синє таксі» — 15 відсотками (це базові відсотки, а отже, апріорне). Свідок аварії стверджує, що автомобіль був синій, а тести показали, що він правильно визначає кольори вночі у 80 відсотках випадків (це правдоподібність даних, тобто правдоподібність свідчення за умови, що таксі справді було синє). Яка імовірність, що в аварію потрапило синє таксі? Згідно з правилом Баєса, правильна відповідь — 0,41. Медіана відповідей учасників — 0,80, практично вдвічі вища. Респонденти надто переймалися правдоподібністю, фактично зробивши її номіналом, та ігнорували базовий відсоток.

Іпохондрія — ще один симптом людського нехтування базовим відсотком. Хто з нас не хвилювався, що захворів на Альцгеймера після провалу пам’яті, хто з нас не запідозрив у себе рідкісний рак через біль? Ще один — лікарські страшилки. Моя подруга запанікувала, коли лікар оглянув її маленьку дочку з тиком і припустив, що в дитини синдром Туретта. Але вона зібралася, обміркувала ситуацію як баєсівка, зрозуміла, що тик — поширене явище, а хвороба Туретта — рідкість, і опанувала себе (одночасно прочитавши лікарю лекцію про його статистичну неграмотність).

Також нехтування базовим відсотком спонукає нас мислити стереотипами. Уявіть собі Пенелопу, студентку, яку друзі описують як непрактичну і чутливу натуру. Вона подорожувала Європою, вільно володіє французькою та італійською. Пенелопа ще не визначилася з подальшою кар’єрою, але в неї талант до каліграфії, а ще вона написала сонет на день народження своєму хлопцю. На якій спеціальності вона навчається: психологія чи історія мистецтва? Звісно, що історія мистецтва. Та ну? Можливо, тут якось причетний той факт, що 13 % студентів американських університетів вивчають психологію, і лише 0,08 % — історію мистецтва, тобто дисбаланс становить 150 до 1? Байдуже, де вона проводить канікули і що дарує хлопцеві, Пенелопа апріорі навряд чи навчається на історії мистецтва. Але наша уява бачить у ній типову мистецтвознавицю, і стереотип витісняє базові відсотки. Канеман і Тверські підтвердили це експериментально. Вони пропонували учасникам вибірку з 70 юристів і 30 інженерів (або навпаки), давали їм невеликий стереотипний опис, наприклад, нудний ботанік, і просили визначити ймовірність фаху. Люди були цілковито під владою стереотипів, а базові відсотки влетіли в одне вухо і вилетіли з іншого. (Це також причина помилки кон’юнкції з розділу 1, де борчиню за соціальну справедливість Лінду вважали швидше касиркою феміністкою, ніж просто касиркою. Вона типова феміністка, і люди забувають про відносні базові відсотки касирок-феміністок і касирок.)

Сліпота стосовно базових відсотків спонукає суспільство вимагати неможливого. Чому ми не можемо передбачити, хто спробує покінчити з життям? Чому немає системи раннього попередження про стрільців у школах? Чому ми не можемо визначити терористів чи серійних убивць і затримати їх превентивно? Відповідь випливає з правила Баєса: недосконалий тест на рідкісну прикмету дає здебільшого хибно позитивні результати. Проблема в тому, що злодії, самогубці, терористи і стрільці становлять лише незначну частку населення (базовий відсоток). Доки соціологи не навчаться передбачати девіантну поведінку настільки точно, як астрономи — затемнення, їхні найкращі тести переважно вказуватимуть на невинних і нешкідливих.

Усвідомлення базових відсотків здатне подарувати нам холоднокровний погляд на власне життя. Час від часу ми жадаємо рідкісного результату: отримати круту роботу чи відзнаку, вступити у найкращий університет, завоювати серце красуні. Ми думаємо, наскільки чудово підходимо для цього, і, не отримавши справедливої винагороди, почуваємося пригнічено й обурено. Але з нами змагаються інші люди, і хай яку велику перевагу ми собі приписуємо, їх завжди більше. Немає гарантії, що судді, яким бракує всевідання, оцінять наші чесноти. Пам’ятаючи про базові відсотки — величезну кількість конкурентів, можна трохи пом’якшити відмову. Якими гідними ми не вважали би себе, очікування слід будувати на базовому відсотку (один до п’яти? один до десяти? один до ста?), щоб відкалібрувати свої надії до рівня, де розумно очікувати, що наша винятковість підвищить ймовірність.

Підписуйтеся на наші соцмережі