10 питань про артилерію, Міноборони, зброю і донати із засновниками БО «Реактивна Пошта»
Чому донати на артилерію найефективніше вбивають російських солдатів, а Міноборони не може забезпечити всім необхідним підрозділи? Про найдивніші запити, власну мотивацію, секретність місій та як захиститись господарською сіткою розповідають Павло Нарожний і Дмитро Чуканов — айтівці та співзасновники благодійної організації «Реактивна Пошта», яка від 2014 року закриває потреби артилеристів.
Детальніші інтерв’ю із засновниками SPEKA публікувала раніше, зокрема в першій частині про те як працює «Реактивна Пошта» та у другій — про особливості роботи артилерії.
Чому «Реактивна Пошта» працює лише з артилерією. У чому особливість та складність вашої роботи?
Павло: На жаль, переважна більшість населення дуже слабко собі уявляє, як працює артилерія. До того ж, люди не розуміють, навіщо донатити на артилерію, якщо її постачають союзники.
Тому, коли пояснюєш, що в день десятки тисяч йдуть на насоси для якогось охолодження, на запчастини для ЗІЛа чи на колеса, які коштують як пікап, у відповідь отримуєш цілком логічне нерозуміння.
Вартість однієї запчастини до M777 – мінімум $5-10-20 тис. Разом з тим є доволі прості шланги чи резинки, чи інші дрібні деталі, які коштують 3-5 тис. Це не космічні технології, але якщо цього немає, гармата за $5 млн просто не працює.
Чи є у держави бюджети на обслуговування та ремонт артилерії?
Дмитро: Головний артилерист країни особисто сказав нам: «Держава нам дає тільки зброю, все інше — дуже обмежено». У старих бригад була хоч якась база, ангари. Натомість бували випадки, коли сформували новостворену бригаду, зібрали артилерійський корпус, привезли в поле, виставили техніку, ключі віддали — ви тепер щасливі власники. Де і чим ви будете це ремонтувати — незрозуміло.
Чому держава Міноборони не може забезпечити артилерію всім необхідним?
Дмитро: У Міноборони, як і в будь-якому бізнесі, який працює на людській праці, основна стаття витрат — це зарплати та опалення. А коли потрібно придбати ящик саморізів, держава не встигає.
Як розпочали працювати з артилерією?
Павло: Я родом з міста Суми, працював з батальйонами Донбас, Айдар, з купою військових частин. У 2014 році ми їздили у 27-у реактивну бригаду, яку через близькість до кордону перевели з Сум в Миргород. Я на той момент уже їм допомагав, але не розумів масштабу катастрофи.
А офіцер каже: «я вам покажу відео, як ми останній раз стріляли три роки тому». На відео вони стріляють залпом 8 фугасів, кожен фугас – 50 кг вибухівки. Там, куди воно влучає, пекло, такі характерні вибухи, як у фільмах.
Ми взяли техніків з сумського машинобудівного заводу, оплатили їм добові, і вони просто вилизали цю машину. Батарея поїхала на фронт. Перша батарея вийшла в червні 2014 року й брала участь у боях за Савур-могилу. Її взяли двома машинами, за ними вже йшла піхота. Саме це дало розуміння всієї потужності артилерії.
Як «Реактивна Пошта» визначає ступінь важливості запиту про допомогу?
Павло: Ми знаємо, які підрозділи яку зброю будуть отримувати. Чому так? Тому що ми працюємо не тільки з військовими, а й з навчальними підрозділами, які цю зброю отримують і пишуть для неї документацію. Зрозуміло, що ми не знаємо ніяких секретів. Я не ставлю питання, які боєприпаси, коли прибуде, але ми приблизно розуміємо, що відбувається.
Чому робота не всіх підрозділів артилерії помітна?
Дмитро: Є вантажівки, які возять боєприпаси, є паливозаправники, є купа допоміжної техніки. Без цього всього артилерія не може працювати. Натомість усі бачать лише ті підрозділи, що стріляють, а це буквально 15-20% від загальної кількості людей у бригаді.
Наприклад, якщо не приїде інженер зі своїм екскаватором і не викопає підрозділу капонір, то артилерія буде стояти у чистому полі. Це означає, що за 100 метрів від нього може впасти снаряд — і все. А якщо він стоїть у капонірі, то за 10 метрів може впасти снаряд і всіх оглушить, але всі будуть живі. Ця робота непомітна, а потреби в інженерів найбанальніші: гайкові ключі, бензопили, щоб валити дерева. Це прозаїчна робота, але її дуже багато.
Найдивніші запити «Реактивної Пошти»
Павло: У росіян просто відмінний РЕБ, вони ним глушать все, через що немає сигналу GPS. Ми купували підсилення антени під планшет для «Екскалібурів» — корегованих снарядів, які стріляють на 40 км. Антенка коштує 6 тис. грн, і вона розв’язує проблему та дозволяє стріляти снарядами за 100к.
Також почали приходити із запитами на сітку-рабицю, звичайну господарську металеву сітку. Над гарматою за периметром ставлять 4 палиці і накривають сіткою, щоб захистити від російського БПЛА «Ланцет». Він тоді або не вибухає, бо заплутався, або вибухає, але через відстань від сітки до ураження менше. Тож сітка вартістю 700 грн за рулон захищає гармату вартістю $5 млн.
Як артилерійські підрозділи працюють з різними типами зброї?
Дмитро: Ідеально, коли вся бригада працює на одному виді зброї. Це означає, що у тебе є матеріально-технічна база, технарі і досвід, та, головне, ти можеш людей заміняти, ротувати і вони всі знають, що робити.
Чому завдання з HIMARS секретні і звідки тоді їх фото?
Дмитро: У своїй діяльності ми не можемо показувати найефектніші фотки, наприклад з HIMARS, бо це кримінальна відповідальність. Але ж час від часу однаково з‘являються відео зі стрільбою з хаймарсів. Це знімають суміжні підрозділи. Всі операції з HIMARS суперсекретні. Коли виїжджають, ніхто ж не каже, що до вас їдуть хаймарси. Просто: підготуватися, буде стрільба. І всі офіцери, які збоку стоять, дістають телефони і починають знімати.
Павло: Іноді це доходить до абсурду, бригаді, яка має хаймарси, ми купили гарний джип, щоб не відставали за артилерією на “Ниві”. Написали пост: «Передали джип офіцеру, який командує HIMARS та отримав command coin від Байдена». Фото прийшлося фотошопити з фотки джипа з olx та стокової фотки Himars. І навіть це робити не можна.
Про мотивацію «Реактивної Пошти» споряджати артилерію
Павло: Мені заступник комбрига 27-ї бригади казав якось: «Тобі треба давати Героя України за те, що ти зробив для бригади». Може жартував. Загалом ми допомогли на нещасних $1,3 млн, але для артбригад це критично важлива допомога. І я, бувало, ставив собі питання, навіщо я це все роблю, я ж ходжу на роботу, мені там платять зарплату. А все, що я тут роблю, це овертайми. Артилеристи кажуть, що кожен наш залп — це врятовані життя, зупинений наступ, знищена ворожа артилерія. Бо 90% ураження робить і в нас, і в русні артилерія, зараз це трішечки змінюється у бік авіації.
Ми колись дуже тісно працювали з 59-ю бригадою, тож один з її офіцерів сказав мені: «Ти не уявляєш, скільки ти життів врятував своїми генераторами».
Дмитро: Нема генератора — немає звʼязку, не заряджені планшети. Не відремонтована машина — артилерія не приїхала. Поки артилерія вистрілить, є десятки завдань, які треба виконати.
